Прочитай уважно текст. ДРОВОРУБ І ЛИСИЦЯ Натрапили якось мисливці в лісі лисицю й почали її переслідувати. Бідолашній дух у п'яти зо страху заліз. Хоч як хитрувала, в яку гущавину кидалася - не могла позбутися напасників, а вже від довгої гонитви вкрай знесилилася. - Ох, не вірю я в порятунок! - каже лисиця, задихаючись.- Ноги не несуть. Надходить мені кінець! Аж раптом лисиця побачила між дерев дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й проситься: - Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо женуться за мною мисливці, ось-ось наздоженуть. Врятуй мене, зроби добре діло! - Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! - сказав дроворуб. Помчала лисиця до хатини, вскочила в двері й зачинилася. - Ох, не до вподоби мені схованка! - пробурмотіла.- Та що робити? Я й такої не сподівалася! Але треба поглянути, що робиться надворі. Зроблю-но я дірочку в стіні. Розсунула вона галузки, що з них сплетено хатину, зробила шпарину, припала до неї оком і стала чекати. Серце їй калатало, дух перехоплювало, ноги підгиналися. Аж ось за деревами показалися мисливці. - Ой, горенько мені! - затрусилася лисиця. Мисливці побачили дроворуба й спинилися. І чує лисиця, як один із них питає її рятівника: - Ти не бачив, тут лисиця не пробігала? - Ні, не бачив. А сам простяг руку та й показує на хатину, де сховалася втікачка. На щастя, мисливці не второпали того знаку чи не помітили, бо розгледілися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк. Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає: «Тепер - мерщій до своєї нори!» Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба. - Оце так! - вигукнув той.- Уже мене покидаєш? Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?! - Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки були в згоді з твоїми словами,- відповіла лисиця й побігла геть. Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються. - Що сталося? Де ти була так довго? - Заждіть трохи,- відказує лисиця - дайте перепочити, бо ледве дишу. Лисиця розказала, яких жахів натерпілася. А потім сумно додала:- Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тож затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами.