«Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покутя, я сипав із жмені пшеничне зерно й промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати. Уже як ходив до школи, то з однолітками ходив ... . Але вже так, ніби переступаючи межу забороненого, бо вже в школі обов’язково нагадають перед усіма учнями тих, хто ходив ... . Здається, недовго й протримався той давній звичай після нашого ... . Умер той звичай...» Про який звичай згадує поет у своїх спогадах?