"Коли ти потрапляєш в відділення швидкої допомоги, перше, що вони просять зробити, це оцінити твій біль за шкалою від одного до десяти, і так вони вирішують, які ліки ввести і як швидко. Мені ставили це питання сотню раз за всі ці роки, і я пам'ятаю, як одного разу, коли дихати було не можливо, і груди мої були ніби у вогні, ніби язики полум'я лизали мої ребра зсередини, намагаючись пробратися назовні, щоб спалити все моє тіло, батьки викликали мені швидку допомогу. Медсестра запитала мене про біль, а я не могла навіть говорити, так що я підняла дев'ять пальців.Пізніше, коли вони мені щось ввели, медсестра увійшла, і вона ніби як гладила мене по руці, поки вимірювала тиск, і вона сказала: «Знаєш, як я зрозуміла, що ти боєць? Ти назвала десятку дев'яткою».Але справа була не зовсім в цьому. Я назвала ту біль дев'яткою, тому що зберігала собі десятку. І ось вони, великі і жахливі десять, вдаряють мене ще і ще, поки я не рухаючись лежу на ліжку, втупившись у стелю, і хвилі кидають мене на скелі, а потім забирають назад в море, щоб потім знову запустити мене в зубчасті виступи скелі і залишити лежати на воді таку, що не тоне", - так описані почуття Хейзел після ...