«Розбійництво було з давен-давна нерозлучним товаришем хлопської неволі. Поневолений, битий, скривджений підданий, не можучи знайти ніде полегші ані справедливості, тікав у ліси, в гори, приставав до купи таких самих одчайдухів і, хоч чув над собою в кожній хвилі загрозу смерті, все-таки рад був хоч під тою загрозою прожити свобідно, а надто ще мститися на своїх кривдниках», — так Іван Франко характеризує діяльність: