На початку ХХ століття М.Вавилов, досліджуючи морфологічні ознаки у кількох родів злаків, зауважив, що якщо в одному роді є карликові форми або форми з довгою остю, то ці варіанти можна виявити і в інших родах. На основі своїх спостережень учений припустив, що знаючи, які існують форми в одного виду, можна передбачити існування таких самих форм у інших, споріднених із ним, видів і родів. Згодом узагальнення цих досліджень учений сформулював у вигляді