Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. І носила в ту неймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і розливала її по землі. Вилила добрий ківш і на Андрія. Від того прокинувся та побрів під розчахнуту липу. На душі було срібно й високо. Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту незвідану глибінь. Віднині знав, що там живе вічна й свята таїна.Прикметником є виділене в тексті слово